Серед спеціальних законодавчих актів, що регулюють інноваційну діяльність, необхідно відзначити Закони України від 13.12.1991 р. «Про наукову і науково-технічну діяльність», від 16.07.1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності технологічних парків», від 23.03.2000р. «Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України», від 11.07.2001 р. «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність», від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», Постанови Кабінету Міністрів України від 05.09.2002 р. № 1106 «Про заходи для підтримки інноваційно-інвестиційних проектів», від 17.09.2003р. № 1474 «Про затвердження Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів», нормативні акти відомчого рівня, насамперед, акти Міністерства освіти і науки України (наприклад, наказ Міністерства від 20.12.2002 р. «Про визначення Департаментурінноваційногоьрозвиткуппідрозділомапоакваліфікації..інноваційнихапроектів»).[7]

Інноваційний тип економічного розвитку дедалі більше стає тим фундаментом, який визначає економічну міць країни та її перспективи на світовому ринку. Україна продовжує розвиватися як країна з високою часткою сировинних галузей промисловості, де переважає сфера низьконаукоємкого матеріального виробництва. В Україні, практично не створені умови для ефективного здійснення інноваційної діяльності. Перешкоди фінансового, політичного, правового характеру постають на шляху масової реалізації інновацій. Низька інноваційна активність промислових підприємств, в свою чергу, обумовлює незначну частку інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої продукції промисловості.

Головним джерелом фінансування інновацій в Україні протягом останніх років залишаються власні кошти підприємств, на частку яких приходиться 70,3% загального обсягу витрат на інновації. Державна ж участь у фінансуванні інноваційної діяльності, включаючи місцеві бюджети, склала у 2005 р. 3,1%. Такий стан фінансування відображається на результативності інноваційної діяльності в українській промисловості. Система державної фінансової підтримки інноваційної діяльності в Україні не відповідає сучасним вимогам і відрізняється значною кількістю пріоритетів.

Аналіз сучасного стану інноваційної діяльності України дозволяє виділити низку проблем, таких як: Відсутність обґрунтованої і дієвої інноваційної політика держави.Україна ще не визначилася з пріоритетними напрямами свого інноваційного розвитку. Відсутність системного управління інноваційним процесом з боку держави. Нормативно-правова база регулювання інноваційної діяльності в Україні є фрагментарною, не цілісною, суперечливою і тому недосконалою і.т.д

Шляхами вирішення проблем може стати: вдосконалення нормативно-правової бази для забезпечення розвитку інноваційної системи України; необхідність системного і послідовного впровадження функціональних принципів державного управління інноваційною діяльністю і.т.д

Таким чином, ефективна інноваційна діяльність ґрунтується на відповідному інституційному забезпеченні, і передбачає виважену державну інноваційну політику, поєднану з визначеними напрямами активізації інноваційної діяльності.

Розробка нових та вдосконалення існуючих форм, методів та інструментів підтримки інноваційної активності та побудови національної інноваційної системи є перспективним напрямком для подальших наукових досліджень.

Сьогодні в Україні головними напрямами розвитку інноваційного розвитку є:

w підвищення ролі наукових та технологічних факторів у подоланні кризових явищ у соціально-економічному розвитку України:

w створення ефективних механізмів збереження, розвитку та ефективного використання національного науково-технологічного потенціалу;

w технологічне переобладнання і структурна перебудова виробництва з метою нарощування випуску товарів, конкурентоспроможних на світовому та внутрішньому ринках;

w збільшення експортного потенціалу за рахунок наукоемких галузей виробництва, зменшення залежності економіки від імпорту;

w організаційне введення інноваційних факторів до процесу соціально-економічного розвитку держави;

w відродження творчої діяльності винахідників та раціоналізаторів виробництва;

w розвиток людини як особистості, збереження та захист її здоров'я.