Поняття циклічних коливань в економіці

Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку за своїм змістом багатоструктурна. Якщо в основу критерію класифікації покласти довготривалість, то вона буде мати: малі цикли (короткострокові коливання ділової активності, які продовжуються 3-4 роки); середні цикли (строком 7-11 років); великі цикли (періодичність яких становить 40-60 років); вікові циклічні коливання, наприклад вікові цикли лідерства.

Проте критерій довготривалості лише один з можливих. Типи циклів розрізняються неоднозначністю матеріальної основи розвитку, характером впливу на економічні процеси. Крім того, різні цикли накладаються один на один, що ускладнює їхню диференціацію.

У структурі циклічного економічного розвитку найрельєфніше виражаються середні промислові цикли. Вони найближче взаємодіють з малими циклами і найдієвіше впливають на розвиток економічних процесів. Саме тому середні цикли визначаються як базові.

Усі кризи різняться між собою, оскільки кожна з них історично неповторна та індивідуальна. Пояснити їхню суть за допомогою лише якоїсь однієї групи факторів неможливо. Проте можна виділити ряд загальних закономірностей, які властиві усім їм.

1. Економічні цикли середньої тривалості мають чотири послідовні фази: кризу, депресію, пожвавлення, піднесення. Визначальними моментами серед цих фаз є криза і піднесення. Перехід від однієї фази циклу до іншої здійснюється автоматично - на основі ринкових саморегуляторів.

2. Середні цикли за своїм змістом відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу і споживання. Це зумовлює багатогранність циклічних коливань, показниками яких є: загальні масштаби виробництва, динаміка національного доходу і валового національного продукту, завантаженість виробничих потужностей, зайнятість, реальні доходи населення. Важливим показником циклічності є рух норми прибутку, а також показники, що характеризують економічну ефективність відтворення.

3. Матеріальною основою середніх циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частини - знарядь праці. Отже, виробництво засобів виробництва виконує в механізмі циклічності базову функцію. У процесі циклічних коливань вони відчувають найбільше навантаження. В країнах, де частка галузей першого підрозділу в економіці менша, циклічність за інших однакових умов виявляється менше.

4. Циклічність, що викликана оновленням основних виробничих фондів, не обов'язково призводить до спаду виробництва. Старіння і фізична заміна зношених засобів виробництва не є безпосередньою причиною кризи. Негативні наслідки цих процесів можна регулювати. Економіці внутрішньо притаманні властивості запобігання таким виробничим спадам. Для цього необхідно розмежувати матеріальні основи середньострокових циклічних коливань і безпосередні причини криз. Останніми є внутрішні суперечності ринкової економіки: функціональна відокремленість її структурних елементів і принципова неможливість у зв'язку з цим цілісного макроекономічного регулювання її.

Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені вченими-економістами  ще у другій половині XIX ст.

Найважливішою в теорії довгих хвиль є проблема наукового обґрунтування їхньої  матеріальної основи. Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне оновлення технологічного  способу виробництва. Здійснюється воно двома шляхами: по-перше, еволюційно, коли  поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології; по-друге, революційне, коли  відбуваються якісні зміни в матеріалізації наукових знань. Ці два шляхи доповнюють і замінюють один одного.

Еволюційний шлях дає змогу  використати потенціал існуючих технологій і підготувати умови для стрибка в  їхньому розвитку. Технічні революції означають перехід до нових технологічних  принципів, які потім розповсюджуються еволюційно. Загальнотехнічні революції  стають стрижнем революції в продуктивних силах. Одночасно здійснюються стрибки  і в розвитку людини як головної продуктивної сили, в зростанні ефективності та  продуктивності її праці.

Циклічне оновлення технологічних структур продуктивних сил суспільства  періодично повторюється, але, врешті-решт, циклічний розвиток продуктивних сил  здійснюється під впливом економічних факторів.

Починаючи з першої промислової революції кінця XVIII - першої третини XIX ст.  якісні стрибки у зміні базисних поколінь машин і технологій здійснюються у  часових межах 40-50-60 років. У цих самих межах і під впливом тих самих  матеріально-технічних і економічних факторів здійснюються і довготривалі економічні цикли.

З  часів першої промислової революції і до середини XX ст. було три довгих цикли. З  початком сучасної науково-технічної революції розпочався четвертий цикл, який  триває і тепер. У структурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвитку - низхідну і  висхідну хвилі, або фази. Звідси цикл також має дві фази.

Низхідна фаза великого циклу - період зміни базисних технологій і технологічних  структур виробничої системи суспільства - триває 20-25 років. У цей час  відбуваються гострі економічні кризи малих і середніх циклів. Один з них  утворює вихідний пункт для найбільших вкладень у технічні вдосконалення, які  були накопичені попереднім розвитком. Він також бере на себе найбільше  навантаження в перебудові економічної структури суспільства, яка адекватна  технологічному оновленню виробництва.

Висхідна фаза великого циклу - період тривалого піднесення економічного та  науково-технічного розвитку суспільства. Він триває від 25 до 30 років. У цей  час не виключені й циклічні кризи, пов'язані з оновленням виробничих фондів.  Розвиваються вони, як правило, на рівні високої кон'юнктури. Період "високого піднесення" - це період масового розповсюдження нових  технологій, зародження і розвитку нових провідних або навіть базових галузей  економіки. В цій фазі відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку,  розширення інвестиційного процесу, залучення у виробництво додаткової робочої  сили, зростання заробітної плати.

У той самий час з просуванням економіки до верхньої точки великого циклу в  народному господарстві починають нагромаджуватися й протидіючі тенденції.  Зростання органічної будови виробництва посилює дію тенденції норми прибутку до  зниження. Зростає напруга на ринку позикового капіталу, підвищуються  відсоткові ставки. Нагромаджуються інші суперечності, які вже неможливо  розв'язати на еволюційній основі технологічного оновлення виробництва.  Починається глибока криза, яка є початком нової, низхідної, фази великого циклу.

Поряд із створенням наукових основ довгострокового прогнозування економічної  структури суспільства теорія довгих хвиль дає змогу виявити також фундаментальні  закономірності розвитку тієї чи іншої економічної системи. Взаємозалежність між  зміною базисних технологій (великих циклів) і глибинною перебудовою виробничих  відносин, наприклад підприємницького виробництва, має такий вигляд: першому  технологічному циклу (довгій хвилі) відповідає домонополістичне підприємництво,  засноване на вільному ринково-конкурентному механізмі; другій довгій хвилі -  монополістичне підприємництво з ринково-конкурентним господарським механізмом,  який монополістичне регулюється; третій хвилі - період  державно-монополістичного підприємництва з державно-монополістичним  конкурентно-ринковим механізмом господарювання.

Великі цикли притаманні як країнам з розвинутою ринковою економікою, так і  країнам командно-адміністративної системи. Глибина кризових потрясінь економіки  колишнього СРСР і східноєвропейських країн, яка припала на другу половину 80-х  - початок 90-х років, зумовлена не тільки деформаціями  командно-адміністративної системи. Ці економічні потрясіння були пов'язані з  необхідністю докорінного технологічного переозброєння виробництва, викликаного  новим етапом науково-технічної революції.

На відміну від промислово розвинутих ринкових країн, де циклічні фактори довгих  хвиль виявилися в середині 70-х - на початку 80-х років, часові межі в країнах  командно-адміністративної системи зсунулися приблизно на десятиліття. Головним  фактором цього відставання став більш низький рівень розвитку техніки і технології.